В селі Камʼянка відбулися поминальні заходи, приурочені 83-им роковинам розстрілу мирних жителів Глибоччини
В селі Камʼянка, що в урочищі Варниця, відбулися поминальні заходи, приурочені 83-им роковинам розстрілу мирних жителів Глибоччини. Вшанували пам’ять розстріляних буковинців у 1941 році …🕯️
Участь у мітингу-панахиді взяли заступник начальника районної військової адміністрації Каріна Поп та начальник управління освіти, охорони здоров’я, культури, молоді та спорту Чернівецької РВА Людвига Цуркан, які віддали належну шану усім невинно розстріляних земляків радянськими солдатами…
🥀 На вшанування пам’яті загиблих представники духовенства відслужили панахиду, до пам’ятника жертвам розстрілу учасники зібрання поклали квіти та лампадки.
➡️ Історичні події тих днів:
У кінці березня 1941р. в селах Глибоцького та Сторожинецького районів, що розташовані вздовж річки Сірет, невідомі особи агітували мешканців йти в Румунію, заявляючи, що нібито 1 квітня буде відкритий кордон та всі бажаючі зможуть безперешкодно перейти його. Люди повірили, сформувалася колона з кількох тисяч осіб, серед яких були і молодь, і літні люди. Величезна колона рухалася з церковними хрестами та хоругвами, оскільки люди сподівалися, що у хрести стріляти не будуть. 1 квітня колона направилася до Глибоцького райвиконкому, щоб отримати дозвіл для перетину кордону.
До людей з хрестами та хоругвами на площу вийшов чоловік у цивільному, просив людей розійтися, оскільки райвиконком немає таких повноважень. Колона, після остаточної відмови дати дозвіл на виїзд до Румунії, пішла з райцентру у напрямку Широкої Поляни. Там їх намагалися зупинити, але збурений натовп продовжував іти вже на Білу Криницю. Поблизу кордону їх знову намагалися зупинити, зробили кілька попереджувальних пострілів, але даремно. Не відпускали вже й людей, які просто приєднались до колони аби дізнатись, що відбувається. Першими йшли священики та діти з образами. Коли підійшли до урочища Варниця, їх зустріли військовики-прикордонники. Стріляли у всіх без розбору. Очевидці трагедії розповідають, що розстріляні тіла просто присипали землею, як це робили німці в Бабиному Яру. Й не всі були вбитими. Можна було спостерігати, як ґрунт «здіймався» од порухів ще живих людей. Однак вони так і залишились заживо похованими.
У результаті спровокованого розстрілу загинули ні в чому не винні мирні люди, серед яких були і діти. Точну кількість жертв не встановлено досі. Ні родичів, ні близьких до того місця большевики просто не підпускали. Лишень за кілька років по тому на їхніх кістках висадили смереки. До 1991 року совєти трагедію замовчували. Дуже довго про це мовчали навіть очевидці. Тепер уже відомо, що страх перед радянською владою та сталінським режимом у ті далекі часи підштовхнув буковинців до перетину кордону. Серед тих, хто піддався на провокацію агітаторів, були і румуни, і українці.
На місці розстрілу, що знаходиться за два кілометри від лінії сучасного україно-румунського кордону, встановили пам’ятний знак загиблим. 1 квітня щороку тут відправляють панахиду, у якій беруть участь представники Генерального консульства Румунії в Чернівцях, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, керівники румунських національно-культурних товариств, місцеві мешканці, родичі загиблих із сусідньої Румунії.
В українській пресі про цю трагедію написав Микола Рубанець (журнал «Людина і світ», стаття-анкета «Буковинська Голгофа», ч. 10, 10 жовтня 1991 р.), який вперше використовував документи НКВС. Перші дослідження цієї трагедії провів у 1942 році журналист Іон Домінте (газета «Bucovina», № 258 та 259 за травень 1942. І. Домінте провів опитування свідків 10 травня 1942 р. у приміщені школи с. Сучевень. Свідчення про трагедію від 1 квітня 1941 р. в урочищі Варниця давали селяни з Сучевени, Купки, Верхні Петрівців, Карапчив, Ніжні Петрівців, Йорданешти, Корчівців, Трестіани, Просики, Ропчи, Мігучени у присутності отця Семена Іванюка.
Румунський дослідник Василь Іліка написав дві обгрунтовані праці про цю подію в двох видань: 1)Vasile Ilica, Fântâna Albă, 1999 р., Бухарест (Румунія), 379 стор.; 2)Vasile Ilica, Martiri ?i m?rturii din Nordul Bucovinei, 2003 р., Орадя (Румунія), 475 стор.
Село Біла Криниця було центром поселення старовірів на Буковині. Російські старообрядці (за іншими назвами – липовани або філіпони) прибули на Буковину з Причорномор'я, Молдавії, Валахії і Бесарабії у 1760 — 1780-их pp. Поселення липован з'явилися в трьох повітах. Австрійська влада, зацікавлена в заселенні Буковини, ставилася прихильно до старообрядців. Цісарським патентом 1783 Йосиф II звільнив їх від податків на 20 років і гарантував свободу віровизнання. За невелику плату переселенці одержали землю і були звільнені від панщини, а також на 50 років від військової служби.
(Світлини @Чернівецької ОВА)
