Історичний контекст і передумови Революції Гідності
Починаючи з 1991 року в Україні відбувалося протистояння двох протилежних напрямів цивілізаційного розвитку:
●прагненняінтегруватисявЄвропу,щомалосприятидемократизаціїкраїний мінімізації економічної та політичної залежності від кремля;
● повернення країни у сферу впливу російської федерації та входження в економічний і політичний союз із нею.
Прагнення російської федерації зберігати абсолютний вплив на Україну через численні маніпуляції навколо державної мови, регіональних особливостей, розвитку політики національної пам’яті, а також через фінансування та вербування українських політиків, дії яких контролював кремль, і придушення громадянських прав та свобод стало ключовим чинником, що викликав найбільші масові протести у сучасній історії України – Помаранчеву революцію 2004 року та Революцію Гідності 2013–2014 років.
Помаранчева революція, поштовхом до якої, окрім зазначеного вище чинника, стали системні порушення виборчого законодавства на користь одного з кандидатів під час виборів президента України у 2004 році, сприяла розвиткові громадянського суспільства в Україні. Події 2004 року засвідчили готовність громадян України обстоювати демократичні свободи й людську гідність та брати на себе відповідальність за власний вибір.
Однак невдовзі внутрішні політичні конфлікти спричинили втрату владними структурами контролю над процесами у державі. Уже за п’ять років після перемоги Помаранчевої революції експерти почали говорити про зневіру людей щодо своєї здатності впливати на суспільно-політичні процеси та розчарування в демократії. У результаті 2010 року на чергових президентських виборах перемогу отримав суперник Віктора Ющенка у 2004 році Віктор Янукович.
У 2013 році Янукович повністю узурпував владу в Україні. Найважливіші посади в державних структурах – Кабінеті Міністрів, Верховній Раді, Адміністрації президента, армії, міліції, ГПУ, Конституційному та Верховному Суді обійняли наближені до президента люди, які провадили відверто проросійську політику, а дехто з них мав російське громадянство. Від свавілля влади потерпали громадяни, посилився тиск на державні та приватні структури. Згідно з даними організації “Freedom House” за президентства Віктора Януковича Україна повернулася до категорії “частково вільної” країни, якою вона була до Помаранчевої революції.
Активна частина громадянського суспільства вважала єдиною можливістю змінити ситуацію в державі підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом. Це мало би сприяти приведенню норм українського законодавства у відповідність з європейськими вимогами, запровадженню системних реформ, остаточному затвердженню проєвропейського курсу та зменшенню впливу росії. У 2013 році ідею європейської інтеграції підтримували майже 42 % громадян України; 31 % громадян виступав за Митний союз із російською федерацією.
Рівно через дев’ять років після Помаранчевої революції, 21 листопада 2013 року, Кабінет Міністрів України оприлюднив розпорядження No 905-р “Питання укладання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їх державами- членами, з іншої сторони”, в якому йшлося про тимчасове зупинення підготовки підписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною й відновлення діалогу з російською федерацією щодо співпраці в межах Митного союзу. Увечері цього самого дня українці вийшли на Майдан, щоб висловити протест проти рішення уряду. Вони сподівалися, що активна позиція громадян змусить українського президента підтримати проєвропейський курс розвитку країни. Однак 29 листопада Віктор Янукович повідомив офіційним представникам ЄС про відмову від підписання зазначеної угоди, посилаючись на те, що росія вимагає проведення консультацій Україна–росія–Європа та що остання має компенсувати Україні можливі втрати від погіршення відносин між Україною й рф.
Незважаючи на це рішення, кілька сотень протестувальників лишилися на майдані Незалежності. 30 листопада близько четвертої години ранку бійці спецпідрозділу МВС “Беркут” напали на активістів і жорстоко побили їх. Дії силовиків спричинили масові протести: 1 грудня у Києві відбувся марш, участь в якому, за різними даними, взяли від 500 тисяч до 1 мільйона осіб. Вимога покарати всіх причетних до побиття мітингарів стала рівнозначною відновленню державного курсу на євроінтеграцію.
Основні етапи Революції Гідності:
1. 21–29 листопада 2013 року – безстрокові акції протесту, спричинені рішенням уряду про відмову від підписання Угоди про асоціацію України з ЄС та відомі як Євромайдан.
2. 30 листопада 2013 року – 18 січня 2014 року – мирне протистояння, розгортання протестних акцій у Києві та регіонах, репресивні дії з боку силових структур.
3. 19–29 січня 2014 року – силове протистояння, спричинене реакцією мітингарів на ухвалені Верховною Радою України 16 січня закони, які значно обмежували свободи громадян та збільшували права правоохоронних структур. Перші загиблі протестувальники на вулиці Михайла Грушевського. Захоплення адміністративних будівель у регіонах.
4. 30 січня – 17 лютого 2014 року – силова рівновага з ознаками деескалації, звільнення протестувальниками частини адміністративних будівель у Києві.
5. 18–20 лютого 2014 року – збройна ескалація, остання хвиля силового протистояння з використанням вогнепальної зброї проти мітингарів. Найбільша кількість загиблих серед протестувальників…
