Історичні витоки української державності
Цього року ми відзначаємо День Української Державності 28 липня, коли українські християнські церкви вшановують пам’ять Київського князя Володимира Великого та День Хрещення Руси-України.
А вже наступноuj 2024 роre це державне свято припадає на 15 липня, з огляду на перехід Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на Новоюліанський стиль календаря.
Ця пам’ятна дата покликана нагадувати, що українське державотворення має понад тисячолітню традицію, а його витоки – у Руській середньовічній державі, центром якої був Київ.
Ми є спадкоємцями Русі, Тризуба Володимира Великого.
Русь підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу. У період Русі почала формуватися українська мова.
Спадком Русі є герб (тризуб), грошова одиниця гривня, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.
Продовжило традиції української державності Галицько-Волинське князівство. Воно постало з коронуванням у 1253 році Данила Галицького у Дорогичині короною, надісланою Папою Римським Інокентієм IV.
Від кольорової гами герба Галицько-Волинського князівства походять синьо-жовті барви нашого прапора.
Велике Князівство Литовське, до якого у ХІV ст. приєдналися українські землі, – одна з найбільших держав тогочасної Європи – стало фактичним продовжувачем традицій Русі. Економічно і культурно руські землі були значно розвиненіші за литовські. Руські еліти сформували обличчя литовської держави. Було засвоєно чимало норм руського права, назви посад, станів, систему адміністрацій тощо. Державною мовою Великого Князівства Литовського стала руська, якою велися ділові папери.
Українські землі в складі Великого Князівства Литовського користувалися широкою автономією.
У спадок від Великого Князівства Литовського Україна отримала Магдебурське право – європейську традицію міського самоврядування. Пересопницьке Євангеліє – один з перших перекладів канонічного біблійного тексту староукраїнською літературною мовою, на якому складають присягу президенти України.
У XVI столітті українці створили новий соціально-політичний феномен – запорозьке козацтво.
У середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки чітко сформульовані фундаментальні основи майбутньої національної державної ідеї, головні серед яких – право українського народу на власну державу та зв’язок козацької держави з Руссю.
Ці принципи були втілені у ранньомодерній українській державі Гетьманщині. Вона була життєздатним політичним організмом: мала органи влади, територію, державну організацію, військо, фінансову, податкову та нормативно-правову системи тощо. Вершиною політико-правової думки Гетьманщини стало укладання Пилипом Орликом 1710 року Конституції як договору гетьмана Війська Запорозького зі старшиною та козацтвом.
Російський імперіалізм різними способами і методами обмежував українські національні державні інститути і зрештою до кінця XVIII століття ліквідував їх.
У ході Української революції 1917–1921 років вперше у XX сторіччі створили незалежну національну державу.
ЇЇ принципи були реалізовані в Українській Народній Республіці, проголошеній 20 листопада 1917 року. 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради відбулося проголошення незалежності та суверенності Української Народної Республіки.
За часів Української Народної Республіки у 1918 році затверджено герб, основним елементом якого був тризуб – герб Володимира Великого. Тоді ж пісню Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» на музику Михайла Вербицького затверджено гімном. Державним прапором став синьо-жовтий стяг.
Помітний слід в історії державотворення залишила Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), яка мала дієву систему органів влади, боєздатне військо – Українську галицьку армію (УГА). 22 січня 1919 року було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Подія на законодавчому, територіальному, ментальному рівнях об’єднала Україну та стала підставою для відліку історії соборної України.
Попри те, що УНР і ЗУНР зазнали поразки від зовнішніх агресорів і територія України була окупована східними і західними сусідами, ідея здобуття державної незалежності стала визначальною для національного визвольного руху XX століття.
При найменшій можливості українці заявляли про право на власну державу.
За час існування комуністичної тоталітарної системи ні Голодомор 1932–1933 років, ні масові голоди, ні репресії, Великий терор не змогли викорінити державницькі устремління українців.
16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Вона проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.
24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, який став точкою відліку сучасної державності. Насправді ж відбулося відновлення державного суверенітету, за який українці боролися тривалий час.
28 червня 1996 року відбулася ще одна знаменна подія – прийняття Конституції. Основний закон остаточно проголосив Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнав людину найвищою соціальною цінністю й утвердив народовладдя.
Нинішня війна з рашистським агресором – це не лише боротьба за майбутнє нашої держави, а й за право української нації на власні історію та ідентичність.
День Української Державності нагадує нам про тисячолітню історію державотворення нашої країни. У це свято ми вшановуємо всі етапи нашого державотворення – від Русі до сьогодення, і всіх, хто доклав зусиль, щоб Україна відбулася як держава.
За матеріалами Українського інституту національної пам’яті.
