Життя – це вічний вертеп і хто знав про це краще від Івана Миколайчука?
Сьогодні, 15 червня, виповнюється 82 роки від дня народження Івана Миколайчука – талановитого українського актора, режисера, сценариста (1941 - 1987).
У його особі українська нація надбала ще одну велику й величну особистість світового рівня, який будив національний дух українців. «Іван нагородами не переймався. Він був в Україні одним із найкращих акторів, а пішов із цього світу лише зі званням «заслужений»… Його такі речі не турбували, Іван казав: «Яка різниця, яке звання, адже Довженко – теж лише заслужений артист України», – згадувала Марічка Миколайчук. Шевченківську премію йому присудили посмертно.
«Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко», – говорив про Миколайчука Сергій Параджанов.
Найбільшим знаковим для образу митця став фільм «Білий птах з чорною ознакою» (1972). Задум фільму належить Іванові Миколайчуку - співавтору сценарію «Білого птаха з чорною ознакою». Саме Миколайчук прагнув розповісти про роз’ятрену драму свого краю, про трагедію, за влучним висловом, «народу під прицілом «Калашнікова». Образ бандерівця Ореста Миколайчук писав для себе, але, зрештою, його зіграв Богдан Ступка.
Іван Миколайчук роками відчував тиск влади, його звинувачували в націоналізмі, не дозволяли зніматися. Скільки б ще він міг зробити, якби йому не підрізали крила. «Незнятий кадр незіграної ролі» – так називався відомий вірш Ліни Костенко про Івана Миколайчука. Якби він жив не в закритому суспільства, то став би героєм не лише національного, а й світового кінематографа.
У книзі Сергія Тримбача «Іван Миколайчук. Містерії долі» читаємо: «Навіть тут, навіть тут одібрали у нього землю і наказали небу утрамбувати-погамувати прямокутник вічного упокоєння праху. Праху, але не душі. Душа вознеслась слідом за музикою, якій Іван служив так само вірно, як і кіно. Послужив би ще й слову, літературі, одначе ж настав час: Слово потрібне і там, де вже віддавна витає душа Івана. Поруч душ Шевченка й Довженка, Лесі Українки і Франка, Амвросія Бучми і Федора Кричевського… Іван там, нагорі, ми – тут, унизу. Життя - це вічний вертеп, і хто знав про це краще від Івана Миколайчука?»
