Депортація кримськотатарського народу. Історія геноциду
Депортація кримських татар 18–20 травня 1944 року - один із найстрашніших прикладів злочинів радянської влади, вчинених нею під час Другої світової війни.
Планування депортації розпочалося ще до вигнання нацистів із Криму. Так, 22 квітня в доповідній записці на ім’я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії. Попри те, що представники кримськотатарського народу воювали в лавах Червоної армії і брали активну участь у партизанському русі.
Кримських татар, що воювали в частинах Червоної армії, після демобілізації також піддали депортації. Звинувачення щодо депортованих народів СРСР були розвінчані самим КДБ СРСР під час перебудови.
10 травня Берія в листі до Сталіна повторив попередній закид, додавши до нього “зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу” та “небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу”. Також в листі була сформульована пропозиція виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану.
11 травня 1944 року було ухвалено цілком таємну постанову Державного комітету оборони № 5859сс “Про кримських татар”. У ній наводилися попередні претензії до кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, які стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів “масового дезертирства” кримських татар не існувало, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.
Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3 годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася 20 травня. До операції було залучено 32 тисячі співробітників НКВС.
Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі, посуду, побутовий інвентар і провізію в розрахунку до 500 кг на родину. Насправді вдавалося зібрати в середньому 20–30 кілограмів речей та продуктів, абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою.
Під час головної хвилі депортації виселено близько 200 тисяч кримських татар, для перевезення яких було використано 70 ешелонів.
При переїзді загинули близько 8 тисяч людей, більшість з яких - діти і літні люди. Найпоширеніші причини смерті – спрага і тиф.
Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, частина кримських татар в дорозі загинула.
За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина – діти до 16 років.
Переважну більшість кримських татар перевезли до так званих спецпоселень – оточених воєнізованою охороною, блокпостами і огороджених колючим дротом територій, які скоріше нагадували трудові табори, а не поселення мирних людей. Приїжджі були дешевою робочою силою і їх використовували для праці в колгоспах, радгоспах і на промислових підприємствах.
4 липня 1944 року, НКВС офіційно поінформував Сталіна про те, що спецоперація “переселення кримських татар” завершена.
Історія і сьогодення нас вкотре вчать, що "спецоперації" росіян - то масштабні заходи, спрямовані на убивтсво українців та українства, на виродження нації. Оте "ніколи знову", на жаль, знову й знову повторюється. Тому сьогодні точиться війна за збереження не лише територіальної цілісності, а й нації загалом. Але український народ об'єднаний, бореться в обов'язково переможе! Не дамо ворогу реалізувати свою загарбницькі плани!